Оксана Забужко: Реконструкція Києва
Про Бабу Лаврівну (ту, що з мечем) говорити й писати можна до нескінченности - це був чи не найбрутальніший фінальний архітектурний ляпас щербиччини по загалом остаточно донищеному в 1970-ті (після Сталіна) старому Києву, і довгі роки, їдучи з Лівого берега додому, я відверталась, щоб не бачити, як рухнув, розвалений людиноподібним чудовиськом з Лаврську дзвіницю заввишки з усіх своїх божественно гармонійних пропорцій, той розкішний, ван-Вестерфельдівський краєвид Правого берега, котрий у Шевченка точно передано словами «мов на небі висить /святий Київ наш великий»:
досконале поєднання унікального ландшафту (зарослих садами/парками кучерявих гір над рікою) - із лініями й формами сакральної архітектури (те, за що ми так любимо Швейцарію: коли архітектура додатково вшляхетнює пейзаж, який і сам собою вражає до збивання подиху).
Такий краєвид - донесений до 1981 р. на живо з усіх старовинних гравюр і оспіваний десятками геніїв різних часів і народів – мав би бути взятий під охорону ЮНЕСКО як культурна спадщина людства, - але, звісно ж, не тоді, коли у вас в місті править «русскій мір», націлений на те, щоб ніякої спадщини вам не лишити взагалі, а ту, що лишиться, оголосити своєю.
(Я пам’ятаю, як Брежнєв приїздив «відкривати Бабу» і всі міські підприємства й навч. заклади вигнали на 5 годин стояти вздовж траси від вокзалу до того самого пагорба з прапорами й транспарантами, і пики Брежнєва зі Щербицьким на якомусь їхньому «папамобілі» над натовпом теж пам’ятаю - і не забуду, і не прощу…)
І ще мені завжди боліло, що роки минають, а ця Вікторія Лєонідовна Видубєцкая (авжеж, її й так звали) стоїть – і от, виросте покоління, для якого вона вже буде «частина рідного пей-зажу». І так воно й сталося.
Розуміється, її треба зносити.
Не знаю коли, не знаю, як, – подейкували (бо після того помпезного відкриття всі 1980-ті під нею не вщухали «ремонтні роботи»), ніби на тому пагорбі лишались якісь дуже давні фундаменти якогось капища з княжих (чи й давніших) часів, і коли їх при спорудженні бабиська знищено, то, даруйте мимовільний каламбур, «пішла вода в хату», бо ті фундаменти буцім закривали вихід підземним водам – не знаю, наскільки це правда, а наскільки міська леґенда, але й без леґенд зрозуміло, що перебудова цього «священного пагорба» має бути з усіх сторін складним і затратним інженерним проектом, на який впору оголошувати міжнародні конкурси.
А поки що тримайте віршик, я його колись тут уже публікувала, а тепер поясню для некиян: він написаний «спиною» до розваленого правобережного краєвиду (до мертвих і страшних «печерських мортир», які там на плацу порозставлювано) – з позиції, в якій «не видно Баби». Так ось, я дуже хочу дожити до тих часів, коли на мосту через Дніпро мені більше не треба буде відвертатися.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Провайдер Інтернет послуг Best - це Швидкісний Інтернет у Гостомелі та якісне Телебачення в Україні.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.