Ніна Кур'ята: За день після "нападу, що не відбувся", росіяни почали обстрілювати схід з важкої артилерії
Я дуже люблю гумор. Дуже ціную його прояви у найнебезпечніших ситуаціях – наша психіка так захищається від стресового перегріву, ну і взагалі вмикається механізм "скільки можна переживати?".
І це чудово. Як і оголошення на дроні "Продам гараж на Соломі".
За день після "нападу, що не відбувся", росіяни почали обстрілювати схід з важкої артилерії.
Тільки сьогодні обстріляли Мар'їнку, пошкодили зупинку поблизу школи, осколками поранило жінку.
В Попаснянському районі обстріляли Врубівку, снаряд поцілив у двір ліцею, де було 30 учнів.
Перебили газопровід, без газу залишилося близько 200 сімей.
В Станиці Луганській поцілили в дитсадок, де були діти. Контужені троє дорослих. Також половина будинків лишилася без світла.
Чи час іронізувати над тим, що "напад не відбувся"?
Він відбувся 8 років тому. Так, це не Київ, але ж Україна – єдина, чи не так? Саме про це нам вчора нагадували звідусіль – з телемарафонів, соцмереж, зрежисованих згори керованих "флешмобів", фото з усіх шкіл для звітності.
Тож через цей садочок в Станиці Луганській варто перейматися не менше, ніж за Майдан Незалежності.
А хто так не вважає – просто уявіть, що в цей час в цьому садочку була б ваша дитина.
До речі, про дітей. Коли вони в садках, школах, на гуртках – їхнє життя і безпека повністю залежить від педагогів та і від них самих.
Адже вивести з класу їх може вчителька, а от знати, що робити в разі небезпеки, має кожна дитина особисто. Чи певні ми всі, що наші діти знають, що робити у разі пожежі, землетрусу, будь-якої техногенної аварії, не кажучи вже про обстріли і бомбардування?
Нещодавно я розмовляла з подругою зі Львова. Вона сказала, що під час чергового "мінування" в одній школі вивели дітей в капцях на мороз, в іншій – повели до церкви, бо на вулиці холодно, а клас її дитини повели до їдальні, бо "все одно мінування несправжнє, то хай хоч будуть ситі". І вона сказала вчителям, що цими повідомленнями про мінування не можна легковажити, бо 20 мінувань можуть бути фейковими, а 21-ше – справжнім. Тому треба завжди ставитися до цього серйозно.
Додам від себе: ми маємо справу з дуже хитрим і підлим ворогом.
З тим, хто не оголошує про наміри відкрито і не веде чесної боротьби.
З тим, хто не визнає своїх діянь, відхрещується від них і каже про своїх військових і найманців, що "их там нет".
З тим, хто вміє влаштовувати теракти і використовувати це потім як приводи для жорстоких воєн.
З тим, для кого провокація – набагато більш звична річ, ніж відкриті дії.
Тому в небезпеці насправді перебуваємо ми всі, незалежно від того, наскільки далеко від нашого дому стоять російські танки, ракети чи бойові кораблі. І дуже важливо не дати нам приспати нашу свідомість.
Що робити, спитаєте ви? Що, сидіти і боятися?
Запасати свічки, воду, сірники, лікувати панічні атаки? Я не знаю, я одна з мільйонів, і у кожного і кожної – свій рецепт для подолання паніки.
Хтось купує нову сукню і йде в театр, хтось починає ремонт у хаті чи копає город.
Але як людина, яка працювала у представництві західної компанії, я знаю, що потрібно мати плани на випадок будь-якого форс-мажору: пожежі, зникнення світла, води, інтернету, телефонного зв'язку тощо.
Це може статися будь-коли, будь-де, незалежно від війни чи миру, і до цього просто треба бути готовими. І тоді не залишається місця для паніки, а просто вмикається план А, В або С.
Так, як, до речі, це робиться і в Ізраїлі: почув сирену – пішов у бомбосховище. І так все життя. Не треба боятися, просто треба знати, що робити.
За кордоном протипожежні навчання в установах та фірмах – буденність, і їх проводять так, щоб всі дії співробітників дійшли до автоматизму.
Так зберегли собі життя ті, хто вижили в катастрофі 9/11: люди, які зрозуміли, що з WTC відбувається щось не те, просто встали і вийшли, і спустилися вниз не ліфтом, а сходами.
Вони це зробили не тому, що в один момент щось аналізували і вирішували, а тому, що вони були натреновані. У них був умовний рефлекс.
Такий рефлекс має бути і в усіх нас, і в наших дітей.
Бачиш невеликий вогонь – бери fire blanket чи вогнегасник (до речі, бачила таке тільки в Лондоні, який дуже багато страждав від пожеж. І це переросло не в панічний страх пожеж, а в величезну увагу до заходів безпеки).
Не можеш погасити – виходь і зачиняй за собою двері.
Спускайся сходами і ставай на вулиці там, де на голову не будуть падати балкони чи інші фрагменти будівлі, що палає. Повідомили про мінування – виходь і дій згідно з протоколами (до речі, чи всі їх знають?).
Всі ці повідомлення про фейкові мінування чи інші небезпеки можуть для нас мати два протилежних наслідки: або ми "заб'ємо" і не будемо на них реагувати, і тоді це може одного разу закінчитися для когось фатально, або ми будемо натреновані, як діяти в такій ситуації, і це може врятувати життя. нашим ворогам потрібно перше. А нам – друге.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.