Не хотілося вірити, що все це відбувається саме зі мною: про українців на карантині у В'єтнамі (ФОТО і ВІДЕО)

Станом на 23:30 19 березня 23 955 громадян вже повернулося в Україну. Про це говорять багато. Натомість у карантинних зонах в різних куточках світу наразі перебуває 38 громадян України – і про цих людей відомо значно менше. Зокрема, за даними МЗС, двоє українців знаходиться у В’єтнамі. ІА «Погляд» вдалося зв’язатися з нашою співвітчизницею, яка з 18 березня знаходиться в карантинній зоні в Хошиміні, В’єтнам.

Чимало людей вважають, що коронавірус – це своєрідний тест на людяність, і кожен з нас пройде його по своєму. Дівчина з України (ім’я просили не вказувати) розповіла, як поступово страх перед невідомістю обернувся спокоєм і розумінням, що відбувається, а проста людяність дає привід посміхатися і радіти дрібницям. Проте спочатку – було зовсім інакше і не хотілося вірити, що все це відбувається саме з тобою.

– Я прилетіла з Балі в Хошимін в перший день карантину, 18 березня. З України я тут (в карантинній зоні – ред.) одна, ще є 4 людини з Росії і 15 з Європи, Південної Африки, Америки, інші – це місцеві мешканці.

– Що було перед вильотом та по прильоту у В’єтнам?

– Перед вильотом ми повинні були онлайн заповнити медичну анкету про стан здоров'я та особисті данні. По прильоту всіх почали оформляти на карантин. Загалом ми просиділи мабуть не менше 3–4 годин. Здавалося, що в'єтнамці не очікували такої кількості людей. Кажуть, за добу прибуло 7000 осіб і всіх потрібно було десь розмістити на карантин.

– Ви казали, що європейців було не так багато?

– Так, в основному це в'єтнамці поверталися додому з різних країн, а також іноземці, хто має резидентські карти та живуть тут. Зі звичайними візами іноземців у В’єтнам вже не пускають.

– Куди Вас повезли після аеропорту?

– Нас привезли пізно ввечері в гуртожиток університету. Тому що на той час місць вже ніде не було.

– Які там умови? Яке перше враження?

– Звичайно, від побаченого у багатьох була паніка. Нам сказали скласти сумки в одну купу і відійти. Потім наші речі обробили якимись дезінфікуючими засобами і почали оформляти по номерам: видали маски, вечерю, воду і предмети особистої гігієни.

– Ви зверталися в посольство?

– Так, я дзвонила в посольство, коли була в аеропорту. Там мені сказали, що нічим допомогти не можуть, це наказ Уряду і його всі в країні мають виконувати.

– Як пройшла твоя перша ніч?

– Першу ніч я ночувала з дівчинкою з південної Африки на вулиці, тому що при вигляді двохповерхових ліжок без матраців було моторошно.

– Що було далі?

– Ми прокинулися на світанку і почали з'ясовувати, що взагалі відбувається і як ми будемо далі. Інформації ніякої не було, здавалося, в'єтнамці самі були дещо шоковані, від усього, що відбувається – перший день і така кількість людей. Я знову зателефонувала, вже в істериці, в посольство і почула ті ж самі слова: тримайтеся, у всіх такі умови. Проте цього разу мене запевнили, що допоможуть з усім необхідним, за що я дуже вдячна нашому посольству. Згодом мені привезли гарну білизну, великий рушник, шампунь, порошок, вішаки. Тож тепер я немов у п’ятизірковому готелі (посміхається – ред.).

– Здається після цього ситуація стала потроху покращуватися?

– Так, я заселилися зі своєю новою подругою в кімнату і поспала. Прокинулася і зрозуміла, що діватися нікуди, потрібно змиритися. Ми вимили кімнату, застелила ліжко і виявилося, що все й не так погано.

– Вашому оптимізму варто багатьом повчитися. Ви молодець. Проте розкажіть, яка ситуація наразі? Як ви живете? Вас годують?

– Ми живемо по 4–6 чоловік в кімнаті. Є Інтернет, територія для прогулянок. Годують нас по три рази на день, навіть можна обрати основну страву: курку, рибу, свинину або вегетаріанську їжу. Також дають бісквіти, фрукти, воду в пляшках. Порошок, маленькі рушники, зубна паста, щітка, мило, шампунь, багато туалетного паперу – тут все є. А ще спасибі дівчаткам в'єтнамкам, вони про нас дбають, постійно пригощають чимось смачненьким, адже у них родичі недалеко і ті мають змогу робити їм передачі. І це так зворушує. В такі моменти розумієш, що через наш шалений ритм життя, ми перестали радіти простим речам і загубили людяність, а тут вона є.

– Я думаю, Ви спілкуєтеся з родиною в Україні і знаєте про заходи, що наразі ввели в державі. Що Ви можете сказати зі свого власного досвіду про всю цю ситуацію.

– Я вважаю, що дуже важливо, абилюди сиділи вдома та при можливості дотримувалися домашнього карантину. Знаєте, завжди здається, що тебе це не торкнеться і все пройде повз, але небезпека ближче, ніж Ви думаєте, вона поруч.