Місяць російського терору в тихому кварталі Ірпеня. Розслідування ВВС
У затишному зеленому кварталі на південно-західних околицях Ірпеня люди відчули жорстокість російської окупації з її перших днів.
Чотири тижні поспіль на вулиці Виговського лежало тіло молодої жінки. Російська бронетехніка переїжджала через нього знову й знову.
Немає сумніву, що з вікон будівель, де зупинилися російські військові, можна було роздивлятися в деталях розчавлений жіночий силует у червоному одязі.
Міський голова Ірпеня Олександр Маркушин та ще шість мешканців міста підтвердили ВВС, що тіло пролежало на цій вулиці з 5 березня до перших днів квітня.
Російські війська захопили близько третини міста, сподіваючись пробитися крізь Бучу, Ірпінь, Гостомель та Ворзель до української столиці.
Після підриву мосту через річку Ірпінь люди, тікаючи від вогню, вимушені були переходити воду вбрід у районі селища Романівка.
Кадри людей під розбитим мостом та у воді облетіли весь світ. Це була дорога порятунку також для мешканців сусідньої з Ірпенем Бучі, що стала синонімом воєнних злочинів та злочинів проти людяності російської армії.
Але й у самому Ірпені панував терор: людей розстрілювали, вбивали просто у дворах власних будинків.
Щонайменше 290 тіл загиблих мирних мешканців виявили в місті прокурори та слідчі після відступу російської армії.
У житловому кварталі на перетині вулиць Пушкінської, Лермонтова, Давидчука, Лисенка, Київської щонайменше чверть загиблих мирних мешканців - це були жінки.
Бронетехніка в кожному дворі
До війни вулиця Пушкінська та її околиці була особливо благодатним місцем для родин із дітьми.
Тут завжди можна було знайти прихисток та перепочинок після галасу столичного життя.
Відтепер ці ірпінські вулиці вкриті шрамами, залишеними брутальною окупацією.
Пошкодження, руйнування, спалені дахи й стіни, прорешечені паркани, вибиті вікна - тут майже в кожному дворі. Чимало будинків спалені й розтрощені вщент. Практично всі - пограбовані.
Починаючи з 5 березня, коли росіяни вже окопувалися поблизу, місцеві мешканці намагалися тікати з цієї частини міста саме через вулицю Пушкінську.
А кілька сотень метрів дороги стали прірвою через щільний вогонь і безладну стрілянину по цивільних автівках з боку російських військових.
За даними українських правоохоронців та розвідки, в Ірпені, Бучі та Гостомелі в березні дислокувалися одинадцять різних підрозділів російської армії та росгвардії. Саме вони відповідають за руйнування та воєнні злочини на околицях Києва.
Поміж них значиться 141-й спеціальний моторизований полк імені батька Рамзана Кадирова, більш відомий як підрозділ кадирівців.
Також злочини в Ірпені офіс генпрокурора інкримінує 234-й гвардійському десантно-штурмовому полку.
Військовослужбовців цього підрозділу в Росії нагородили за окупацію українського Криму.
За його словами, в межах цього кварталу росіяни облаштували два блокпости з укріпленнями - на перетині вулиці Лермонтова з вулицями Київською та Пушкінською.
Поруч із місцем загибелі молодої жінки на Виговського російські військові паркували свою бронетехніку.
Масова могила на зупинці
8 березня під обстрілами кілька місцевих мешканців поховали чотирьох людей просто поруч із зупинкою на перетині вулиць Давидчука та Лисенка.
"Ми поховали жінку в рожевій куртці та чоловіка, що їхав з нею у машині. На вигляд жінці було років 45. Їх обстріляли в машині", - розповіла ВВС Тетяна, місцева мешканка. Разом із своїм сусідом Ростиславом Алєксєєвим та ще кількома чоловіками вона ховала людей, загибель яких бачила з власного вікна.
Цивільних чоловіка та жінку розстріляли 5 березня. Тоді на тому ж перехресті вбили двох тероборонівців та волонтерів Дмитра Українця й Сергія Малюка. Всіх цих людей поховали в братській могилі.
Після деокупації Ірпеня з ними попрощалися та перепоховали рідні.
Багато воєнних злочинів, як випливає із свідчень очевидців та даних правоохоронців, були скоєні в середині та другій половині березня. Щоближче наближалася українська армія й щонебезпечніше ставало для росіян, то більш нервово вони поводилися.
Найстрашніше - це позасудові страти та безрозбірна стрілянина по цивільних.
Розстріляли тих, що виховали весь Ірпінь
Вона пропрацювала в ірпінському дитсадку "Віночок" загалом 43 роки, пішовши на пенсію не так давно. "Мені дзвонять і дзвонять різні люди й кажуть: "Ми виросли у неї на руках". Не можуть повірити в те, що трапилося", - розповідає Наталя Довга, племінниця Лариси Осипової.
"Діти, як тільки бачили її, бігли до неї одразу", - каже нова директорка "Віночка" Оксана Пташник. "Вони не сприймали її як директорку.
Для тисяч маленьких дітей вона була як рідна людина. Пані Лариса мала підхід і до дітей, і до своїх колег", - розповідає її колега.
Приблизно в той же час, як розстріляли в обличчя Ларису Осипову, в дворі багатоквартирного будинку на сусідній вулиці Виговського, 9а вбили трьох цивільних чоловіків.
Зігнали в підвал
У ці ж самі дні вбивств людей, які відбувалися у дворах будинків, 54-річна інженер Тетяна Левченко опинилися разом із 30 людьми в заручниках російських солдатів у підвалі. Більшість були жінки й зовсім молоді люди. Це відбувалося на вулиці Давидчука.
"23 березня російські військові силою відкрили навстіж двері нашого підвалу й оглянули його. Потім почали приводити до нас людей.
Вони вбили цивільного чоловіка в тих будинках, де збирали людей до підвалу", - розповідає жінка.
Батьки Тетяни залишалися в ці дні у себе вдома в Ірпені. "Коли російські військові заходили до будинку батьків, то кинули дві гранати: одну на подвір'ї, іншу - в будинку. Від вибухової хвилі винесло двері.
Батьки перелякалися. Їх вивели на вулицю й запитали, де молоді мешканці. Батьки відповіли, що нікого більше не лишилося.
Росіяни тоді обстріляли шафу", - розповідає Тетяна.
Першоджерело за посиланням.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.