Новини
Київщина
Вишгород
Суспільство
Культура

Межигірський Спас. Храм.

19.08.2019 Косянчук Інна 0

Спасо-Преображенський Межигірський монастир, що колись був потужною козацькою обителлю і розташовувався неподалік Вишгорода, має більш ніж тисячолітню історію з часу свого заснування

Сьогоднішніє християнське свято Преображення Господнього – зазвичай храмовий день для Преображенських церков. У Межигір’ї теж мали б масштабно храмувати. Адже таких монументальних  і знаменитих соборів, як був у Спасо-Преображенському Межигірському монастирі, що розташовувався за 10 кілометрів від Києва, а ще ближче – від Вишгорода,  в Україні було небагато. Цей чоловічий монастир, що свого часу разом із Києво-Печерською лаврою був другим ставропігійним монастирем Київської єпархії, який опікувався запорозькими козаками, і який підтримувало козацтво,лишився тільки в писемних свідченнях та на старих світлинах.

За легендою, обитель була закладена у 988 році за 4 кілометри від Вишгородського замку грецькими монахами на чолі з митрополитом Михаїлом. Та у 482 році монастир зруйновано під час нападу хана Менглі Гірея на Київ. Хоч невелика кількість ченців й далі жила у руїні.

Києво-Межигірський монастир було відбудовано у 1523 році за сприяння українського духовенства. А в другій половині XVII ст. Межигірський монастир, або як його ще називали, Межигірський Спас,  став "військовим" монастирем Запорозької Січі. Його ченців направляли як церковнослужителів до січових церков та шпиталів для старих запорожців.  Тут було поховано відомих козацьких ватажків – Семена Палія, Євстафія Гоголя та інших.  Завдяки підтримці заможних українців обитель у першій половині XVІI стала сильним економічним господарством. А А козацькі гетьмани, починаючи з Богдана Хмельницького, надавали монастирю різних  привілеїв. 

Унікальною пам’яткою православної релігії й справжнім архітектурним шедевром був Свято-Преображенський собор Межигірського монастиря. Збудований у 1676 -1690 роках, це був величний храм у стриманій ренесансно-бароковій стилістиці на шести стовпах з трьома апсидами і п’ятьма банями вгорі і з прибудованою низькою галереєю. Петропавлявська надбрамна церква-дзвіниця була зведена у 1772-1774 роках відомим київським архітектором І. Григоровичем Барським, а профінансував будівництво кошовий Запорізької Січі П. Калнишевський.

У 1717 році страшна пожежа зруйнувала дерев’яні будівлі Спасо-Межигірського монастиря. Відродився він у 30-ті роки XVIII столітті коштом козацтва. Але не надовго: указом Катерини ІІ 10 квітня 1786 року монастир було закрито.

У червні 1843 року Києво-Межигірський монастир відвідав Тарас Шевченко. Тут він створив рисунок олівцем «Києво-Межигірський монастир». Про Межигірський монастир він згадує у своїх творах «Чернець», «Заступила чорна хмара» і «Невольник», «Близнецы».

З Межигір’ям  пов’язана ще одна непересічна сторінка української економіки й культури. У 1798 році в приміщеннях колишнього монастиря заснували фабрику, де виготовляли знаменитий Межигірський фаянс, який сталв відомим брендом ХІХ ст. і був досить популярним серед різних верств населення, а серед відомих шанувальників виробів були родини Ханенків та Грушевських.

Ще одну спробу відновити монастир зробив у 1886 р. митрополит Платона (Городецького). У 1894 році він був перетворений на жіночий та підпорядкований Києво-Покровському монастирю. Але діяв до 1919 року.Відомі своїми богоборчими настроями більшовики не дозволити існувати цій обителі.

У 1928 році в монастирі відкрили керамічну школу, потім на її базі – технікум, а в 1929 році –  інститут, де працювали видатні митці-бойчукісти  В. Седляр, О. Павленко, І. Падалка та інші. Відкритий ними новий український напрям у мистецтві став для них приводом до репресій. Низку видатних митців розстріляли.

Спасо-Преображенський Межигірський монастир був і  знищений у 1932-1936. Для остаточного знищення цього духовного осередку було навіть застосовано вибухівку.

Якщо припустити, що храми й монастирі мають долю, то доля Межигірської Спасо-Преображенської обителі супроводжувалася злетами й трагедіями. А сьогодні в монастирі могли б святкувати храм. Але монастир лишився лише в спогадах, літописах і світлинах.

Про історію храму можна розповідати багато – і легенд, і історичних фактів. Та краще приїхати в Межигір’я, і окрім відвідання музею корупції, побувати там, де колись звучали молитви і лунали дзвони.  Тим більше, що немало цікавого про монастир можна дізнатися на місці – для цього там, в Історичному Межигір’ї, буде встановлено табличку з QR-кодом у межах проєкту Вишгородського історико-культурного заповідника «Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR-кодування, моніторинг, апробація й популяризація».

Джерело: ВІКЗ.