Людмила Першин: Життя без електроенергії

Не подумайте, що я скаржусь. Ні. Навпаки. Хочу сказати, що все пізнається в порівнянні. Коли зараз вимикають світло, то я часто згадую, як ми жили (чи краще сказати - виживали) в Ірпені відразу після деокупації.

Згадую, як 3-го квітня ми повернулись в "мертве", розрушене, спалене, згвалтоване, понівечене місто, де не було жодних благ цивілізації.

Тоді взагалі тривалий час (цілодобово!!!) не було світла, газу, води, зв'язку, не працював жоден магазин, кафе, АЗС і т.д.

Замість грошей ми розраховувались за надані нам послуги цигарками (а інколи спиртним), бо цей товар був цінніший за гроші.

Пам'ятаю, як в перші дні, після повернення в Ірпінь, ми тільки виїхали на волонтерському бусі від нашого ЖК, проїхали не більше 700 метрів, як наш водій включив аварійку, вийшов з буса, оглянув машину і озвучив вердикт — ми пробили колесо. Не дивно, бо все навколо було "засіяно" осколками.

Благо знайшли шиномонтаж, який працював від генератора, де нам погодились надати допомогу. Колесо оперативно привели до тями, а замість грошей попросили шість пачок цигарок.

Нові реалії життя впроваджують нові правила взаєморозрахунків. Тому, коли мої друзі та знайомі телефонували і питали:

"Що тобі привезти, чи передати?", то я відповідала: "Як дивно б це не звучало, але нам нічого не потрібно, окрім цигарок і спиртних напоїв". Друзі все розуміли і везли нам цей "замінник грошей".

Страшний холод і вологість в квартирі, де цілодобова температура коливалась в межах від 6 до 8 градусів з позначкою "+".

Навіть мені, бувалому і загартованому туристу, цей холод створював ряд проблем та незручностей. Уявіть лише відчуття, як щодня роздягатися і приймати "душ" (душ - це гучно сказано, бо ця процедура більше була схожа на швидке обливання), коли у ванній кімнаті температура ще нижча, ніж в кімнаті.

Перші дні ми якось прилаштовувались та звикали митись в такій холоднечі, а потім я придумала для себе "фішку", яка почала перетворювати процес "холодного купання" в певне задоволення — нагрівала воду, закривала пробкою ванну, наливала у ванну декілька літрів гарячої води, швиденько ставала в гарячу воду, ноги миттєво зігрівались, потім від ніг тепло поширювалось по всьому тілу, а в цей час я швиденько поливала себе теплою водою і з космічною швидкістю милась.

Були дні, коли не було можливості повноцінно помитись, тоді, щоб освіжити тіло, використовувала обтирання.

Нагрівала трішки води, брала маленьке чисте полотенце, занурювала його у воду і обтиралась. Звісно, що така процедура не замінить повноцінне купання, але тіло після цієї процедури дихало свіжістю.

Як ми спали? О, це було щоденне болюче питання - як заставити себе лягти спати на холодну, вологу постіль.

Я одягала термобілизну, теплі носки, потім зверху одягала флісову піжаму кенгурумі, на ноги додатково натягувала теплі тапки-панчохи, на голову вовняну шапку, і цей "модельний образ" завершувала зверху махровим халатом. Уявили, як я виглядаю в такій кількості різних манаток?

Капуста, в порівнянні зі мною, тихо відпочиває десь в стороні. І оцього розфуфиреного монстра (це я про себе) щодня потрібно було заставити лягти в холодне та вологе ліжко. Щодня цей процес був схожий на випробування.

Лягаю, бо треба ж спати. Лягла, вкрила себе пледом, потім зверху ковдрою, потім ще одним пледом. Це не рятувало ситуацію, бо вся ця гора, яка мене накривала зверху, була теж холодною і вологою.

А коли моя голова падала на подушку, то я старалась не шевелитись, щоб не сповзла шапка, бо тоді відразу замерзала голова і починали бігти соплі.

Через декілька днів, цих нічних випробувань з спанням, я трішки прилаштувалась і придумала, як себе швидше зігріти.

Коли лягала в ліжко, накривала себе повністю ковдрами і починала дихати на руки, щоб швидше зігрітися, а потім просто дихала, щоб хоч підняти градус та якось заснути. Пару днів пробувала спати в спальному мішку, але теж було холодно.

Нам радили гріти воду, наливати в пляшки і кидати пляшки в ноги під ковдру.

Ідея ніби хороша, але робити щодня таку процедуру - це велика розкіш, бо у нас не було газу, світла й води, щоб в такий спосіб зігрівати своє тіло.

Кожен літр води був на вагу золота, тому цей скарб ми дуже економно використовували.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!