“Статус “безвісти зниклий” – це несамовитий біль, який з'їдає зсередини”. Інтерв’ю з дружиною безвісти зниклого військового Катериною Коршуновою

Під час війни очікування без визначених термінів і відповідей стає справжнім випробуванням для українських родин. Це щоденний стан між надією і невідомістю. Для родичів безвісти зниклих бійців кожен день починається і закінчується вірою в повернення. На Київщині дедалі частіше відбуваються акції, які нагадують: за кожним зниклим або полоненим воїном стоїть родина, яка чекає. Одна з таких акцій підтримки – "Світло надії" – об’єднала родини зниклих безвісти та полонених на Київській площі у Бучі, де люди з ліхтарями в руках створювали символічний шлях додому для тих, хто досі не повернувся. У центрі кола – накритий стіл і порожній стілець як болісне нагадування про місце, яке чекає на свого рідного. Ці зібрання про потребу бути почутими: про біль, який часто залишається непомітним, про спільну силу родин, що об’єднуються, аби говорити вголос. В ексклюзивному інтерв’ю для медіа "Погляд" мешканка Бучі Катерина Коршунова – дружина військового, який має статус "безвісти зниклий" і якого вона й сини щодня чекають додому – ділиться своїм досвідом життя в невизначеності, говорить про біль очікування та пояснює, чому такі акції і боротьба за кожне ім’я мають надзвичайне значення.

- Катерино, поділіться з нашими читачами, як особистий досвід втрати й невизначеності привів вас до участі в акціях підтримки родин безвісти зниклих? Що для вас особисто означають подібні акції?

- Я і двоє синів постійно чекаємо повернення додому мого чоловіка, який зник безвісти.

Тому я виходжу на кожну акцію для того, щоб люди знали, що за кожним безвісти зниклим воїном стоїть родина, дружина, діти, батьки. Статус "безвісти зниклий" – це несамовитий біль, який з'їдає зсередини. У Бучі такі акції як "Світло надії" почали проходити нещодавно. Це мовчазне нагадування людям, що є безвісти зниклі захисники, про яких треба говорити. На жаль, багато людей не розуміє, що означає статус "безвісти зниклий", але все одно вони зупиняються, долучаються до акції і підтримують рідних.

- Тема безвісти зниклих залишається недостатньо висвітленою та малопомітною в суспільстві. Які кроки, на вашу думку, могли б підвищити її видимість і привернути ширшу увагу?

- На мою думку, ця тема стає більш видимою тільки завдяки таким акціям.

На жаль, у ЗМІ недостатньо висвітлюються події про безвісти зниклих. Тому про них кричать їхні рідні, адже статус "безвісти зниклий" дуже незручний для суспільства. Не треба забувати, що серед безвісти зниклих є не тільки ті, хто в полоні, а й ті герої, які вже віддали своє життя і залишилися на тимчасово окупованих територіях без можливості евакуації. Тож я вважаю, що саме такі акції роблять все, щоб наше суспільство не замовчувало цей несамовитий біль.

- Чи можете розповісти, які інституції чи організації сьогодні надають підтримку родинам безвісти зниклих, і наскільки ефективною є ця допомога у процесі пошуку та отримання інформації про їхніх близьких?

- Наразі ми створили групу з тих, хто має полонених або безвісти зниклих рідних. Ми ходили один до одного і казали: "Долучайтесь. Ми маємо бути разом". До того ж нам почала допомагати Бучанська міська рада. Нас почули, що не може не радувати. Під час таких акцій ми можемо знаходити один одного і підтримувати. Поступово ми стали певною спільнотою. За весь час повномасштабного вторгнення такі акції почали проходити лише декілька місяців тому, а отже, це свідчить, що тема безвісти зниклих загалом замовчується. Про це важко говорити, але дуже потрібно.

- Якого рівня суспільного та медійного розголосу, на вашу думку, сьогодні потребує тема безвісти зниклих захисників і військовополонених, і які конкретні дії могли б сприяти її більшій видимості та результативності?

- Я хочу, щоб кожен розумів, що статус "безвісти зниклий" – це несамовитий біль. Тому до наших акцій має долучатися якомога більше людей, щоб показати, що ми чекаємо наших рідних.

Ми вимагаємо, щоб кожен герой був повернутий додому, до родини. Тільки згуртувавшись і діючи разом, ми можемо відстоювати кожного героя, який на даний час є безвісти зниклим.

- Наскільки важливими для привернення суспільної уваги до теми безвісти зниклих і полонених є символічні елементи (прапори, плакати, візуальні акції)? Яку роль у цьому процесі відіграють соціальні мережі?

- Мені здається, традиція використовувати прапори почалася саме в соціальних мережах, тому що інакше нам не привернути увагу до нашого горя. Якщо ми будемо просто виходити на акції натовпом людей, стояти і говорити, нас не почують. Наші прапори, плакати і все, що ми намагаємось демонструвати, дає можливість максимально привертати увагу до нашої проблеми і болю. І соціальні мережі відіграють важливу роль у розповсюдженні інформації. Тільки так люди дізнаються про подібні заходи.

- Яким чином сьогодні організований процес отримання інформації про зниклих безвісти?

- Наразі координаційний штаб від нашої 158-ї бригади створив каталог із нашими безвісти зниклими рідними. Після кожного обміну хлопці, які повернулися, роздивляються цей каталог, а ми маємо велику надію, що хтось із них упізнає наших близьких. Таким чином з’являється можливість дізнатись бодай щось про них. Бо невідомість – це найгірше, що може бути. Коли ти не знаєш, що з твоїм чоловіком (батьком, братом…), це найважче. Ми прагнемо знати хоч щось.

- Дякую вам.

Розмову вела продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Публічність для родин зниклих безвісти — це не про пошук слави, а про останній шанс бути почутими.

Також, для іншої учасниці акції пам’яті "Світло надії" - Наталії Ільїної цей шлях розпочався з особистої трагедії, яка згодом переросла у спільну справу для багатьох українців. Сьогодні вона ділиться тим, як це — бути обличчям цієї невидимої боротьби та де брати сили, коли надія здається крихкою.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.