Ет аяклак: традиція жива

Караїмський пиріжок внесено до переліку чотирнадцяти елементів нематеріальної культурної спадщини України

Однією з родзинок караїмської кухні є «ет аяклак» - караїмський пиріжок. У грудні минулого року під номером 0013 караїмську традицію приготування пиріжка з м’ясом «ет аяклак» внесли до переліку чотирнадцяти елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Вочевидь, в українців і караїмів багато спільного. І це – не тільки земля. «До Мелітополя перші караїми приїхали в середині ХІХ століття. Їх вигнала з півострова Кримська війна. І Караїмська національна свідомість після розпаду Радянського Союзу відроджувалася паралельно з українською. На початку 1990-х у Мелітополі діяла недільна школа для дорослих, фольклорний ансамбль, пізніше видавали книжки, влаштовували зустрічі і святкування», розповідає Репортер.

Аби ет аялак внесли до переліку чотирнадцяти елементів нематеріальної культурної спадщини України, потрібно було довести, що традиція жива ― що три покоління вміють це робити. Про те, як правильно готувати ет аяклак, розпитали караїмських бабусь. Жінки розділилися на два табори. Одні стверджували, що правильний пиріжок ― тільки з бараниною. Бо ж і «ет» означає м’ясо. Інші ― що додавання картоплі є також традиційним, так почали робити бідніші люди.

― Ми їздили до Києва на конференції з коробками цих пиріжків. Говорили, що справа не в тісті і не у м’ясі, а в тому, що в ет аяклак ― душа народу.

Тісто у пиріжків повинно бути хрустким, а начинка соковитою. Існує не просто традиція приготування караїмського пиріжка а й ритуал подання до столу, й традиція частування.  «В обідню годину збиралася родина, і господиня ставила готові пиріжки на стіл. Господар промовляв молитву, сповнену подяки за «хліб-сіль» і розпочиналося святе дійство: господар брав пиріжок і куштував його. «Так, баранина приготована» – вказував він кивком голови господині. Інший пиріжок він давав старійшині родини або гостю. Спробувавши його, той теж кивав головою. Потім давали пиріжки дітям. Їли, висловлюючи захоплення й вдячність. Встаючи з-за столу, цілували хліб, тричі прикладаючи до чола, зі словами: «Нехай благословить Господь!» (караїмською: «Танри бераха берсин!»)», зауважує virtmuseum.

Тепер караїмки Мелітополя хочуть, щоб їхній пиріжок визнали в ЮНЕСКО. Якщо до переліку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО можна долучити піцу й хачапурі, то чим ет аяклак гірший, питають вони.

ДОВІДКА. Караїми як етнос походять від древніх тюркських племен, що входили до складу Хазарського каганату в УІІІ-Х століттях. Після розгрому Хазарії київським князем Святославом Завойовником, вони поселились в Криму, переважно в районі фортеці Чуфут-Кале, поблизу майбутнього Бахчисараю. У ХІ столітті караїми поселилися в районі Галича і Луцька. Після захоплення Криму Російською імперією в 1783 році, караїми почали переселятись на узбережжя Кримського півострова. Вони були переважно ремісниками, виноградарями, землеробами. Культура караїмів та їхня мова перебувала під помітним впливом кримських татар. Караїми, практично втративши рідну мову, зберігають багатий фольклор і спогади про хазарське минуле.  Мова караїмів належить до кипчацької групи тюркських мов. Караїмська мова поділяється на три діалекти: тракайський, галицький і кримський, - повідомляє radiosvoboda. -Караїми належать до корінних народів України. Цей етнос наразі поступово зникає внаслідок асиміляційних процесів і караїми докладають усіх можливих зусиль для збереження своїх культурних набутків.

Фото з відкритих інтернет-ресурсів