125 років тому народився класик світового кінематографу Олександр Довженко

Сьогодні виповнюється 125 років з дня народження Олександра Довженка, українського та радянського письменника, кінорежисера, художника та класика світового кінематографу. Фільми його знаменитої «німої трилогії», а особливо «Земля», стали класикою світового кінематографу, оновивши та збагативши візуальну мову тоді ще молодого екранного мистецтва.

"Бог в людині. Він є або немає. Але повна його вiдсутнiсть – це великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. I тодi не буде гнiтючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня", – Олександр Довженко, "Щоденник".

Лише 2013 року побачило світ перше академічне виданняи щоденників Довженка, частина з яких понад 50 років пролежала в закритих архівах: «Олександр Довженко. Щоденникові записи. 1939-1956 рр.» (видавництво «Фоліо», Харків)

"Щасливий я, що ... не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах." — Із записів Олександра Довженка

* Бог в людині. Він є або немає. Але повна його вiдсутнiсть — це великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. I тодi не буде гнiтючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня.
* Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий — зорі. Що кому.
* Дитинство дивується. Молодість обурюється. Тiльки лiта дають нам мирну рiвновагу i байдужiсть.
* Дурень — не обов'язково Іванушка-дурачок. Дурень нині часом закінчує два факультети, займає високі посади, має ордени, партстаж. Він часом здається зовні ніби звичайною людиною.
* Життя таке коротке. Поспішайте творити добро!
* Коли пристрастей немає, немає мистецтва…
* Лише сильним дано право на безсмертя…
* Там, де виховують рятуватись, не перемагають.
* Тільки сміхом можна беззлобно знищити зло.
* Щастя, щастя… Є речі набагато значніші, ніж щастя, набагато глибші і, якщо хочете знати, набагато достовірніші.

Патефон у подарунок

«Жити стало краще, жити стало веселіше» — повідомив Сталін у 1930-х. Відтоді кінотеатри країни найчастіше транслювали новий улюблений жанр радянського вождя — музичні кінокомедії, а тим часом маховик терору і репресій обертався на повну. У травні 1935 року Сталін подарував Олександрові Довженку патефон як ознаку своєї “ласки”, тим самим вказуючи на “правильний” напрям подальшої роботи режисера.

Цей патефон з колекції Музею кіностудії ім. О. Довженка став моторошним нагадуванням про ті часи в експозиції ВУФКУ. Lost and Found (Відкриття Музею кіно: Виставка ВУФКУ. Lost & Found)

Довженко-Центру — 25

125 років тому народився український режисер Олександр Довженко, і сьогодні Довженко-Центру виповнюється 25 років! До цієї дати 12 вересня відбудеться відкриття виставки: Відкриття Музею кіно: Виставка ВУФКУ. Lost & Found.

Легендарний режисер Олександр Довженко був однією з ключових фігур #ВУФКУ. Працюючи у Всеукраїнському фотокіноуправлінні, він зняв свою знамениту «німу трилогію» - фільми «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930), які принесли йому світове визнання. Стрічки режисера зберігаються у Фільмофонді Довженко-Центру, а у 2014 році були відреставровані, а згодом видані у DVD-збірці з новими саундтреками гуртів FUTUREthno, ДахаБраха та джазового піаніста Юрій Кузнєцова. Більше про видання: http://bit.ly/2k9sT0V.

Феномен українського режисера Олександра Довженка в локальному та міжнародному контексті досліджує відомий канадський вчений Богдан Небесьо у своїй книзі “Німа кінотрилогія Олександра Довженка”. Ця академічна розвідка в українському перекладі вийшла друком у 2017 році в рамках видавничої програми Довженко-Центру. Більше дивіться тут: http://bit.ly/2lHz1he

Автобіографічна повість Довженка "Зачарована Десна" увійшла до списку топ-100 книг української літератури, який підготували PEN Ukraine спільно з The Ukrainians.
З усіма книгами, які увійшли до списку можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/2lOCtGL

Збірник "Перше десятиліття кінематографічної творчості Олександра Довженка"

До 125-річчя з дня народження вийшов друком збірник "Перше десятиліття кінематографічної творчості Олександра Довженка". До книги увійшли маловідомі публікації в українській та російській періодиці 1924-1934 років про фільми Довженка. Ці тексти яскраво відбивають характер тієї складної доби і роль кіномистецтва Олександра Довженка у її творенні.

Багато років уславлений митець жив "під ковпаком" радянських спецслужб, зокрема і під час перебування у будинку творчості письменників в Ірпені

Довженко прожив у Москві три роки і повертається на київську студію, яка через роки носитиме його ім'я, щоб зняти "за порадою великого вчителя" один зі своїх найкращих фільмів "Щорс".

Після "Щорса" він хотів і далі знімати українське за духом кіно ("Тарас Бульба", "Богдан Хмельницький", "Борислав сміється" тощо) і не "заїжджими гастролерами з Москви", а українськими сценаристами, режисерами та акторами.

Успіхи «Щорса» давали Олександру Довженку підстави вважати себе реабілітованим: він став депутатом, керівником Київської кіностудії та членом президії комісії з присудження Сталінської премії.

У цей час майстер продовжував працювати над своєю давньою мрією, що була відкладена майже на 10 років — сценарієм «Тараса Бульби». Наприкінці травня 1940 року, після довгих консультацій з видатним фахівцем з історії козаччини Дмитром Яворницьким, Довженко закінчив його. Але якраз у той час, коли Олександр Довженко готувався до від’їзду до Інкерманської фортеці на натурні зйомки, почалася війна, яка остаточно поклала край заповітному бажанню (у повоєнні роки він також не зможе здійснити цей проект: цього разу на заваді стане жданівська культурна політика та слабке здоров’я майстра).

Одного разу в Ірпені, будучи сильно п'яним, Довженко вигукнув у розпачі - "почему в Грузии кино делают грузины, в России - русские, а на Украине и грузины, и русские, и евреи, но только не украинцы". Далі агент повідомляв - "заплакав, он заявил, что не понимает, где же советская власть, а где враги... что это за нация - украинцы - изменник на изменнике... что это за партия, в которой столько изменников... что это за власть, в которой все враги... мы оставшиеся украинские культурные работники - христосики на Голгофе".

У спецповідомленні від 1936 року йдеться про довгі дружні розмови Довженка з письменниками Миколою Бажаном і Юрієм Яновським. Останні дуже боляче реагували на арешти інтелігенції, казали, що йде "скажена русифікація".

У "совсекретному" донесенні інший інформатор пише, що як тільки повернути розмову з творчих планів "в площину сучасного українського народу", настрій Довженка різко псується - "виявляється, наш народ г...", "нашому українському народу, виявляється, зовсім байдуже, український він чи не український", "поляків теж не менш і русифікували, германізували, а вони залишилися поляками, а наш народ охоче сам іде назустріч втраті своєї національності".

Найгірше для об'єкта стеження, що і молодь втрачаємо, адже, вона досить надивилася, коли батьків садили як українських націоналістів.

В листі тодішньому партійному керівникові республіки Станіславу Косіору Довженко писав:

"Посадив на фабриці сад - 480 фруктових дерев і з жахом думаю, що я наробив - адже може виявитися, що це й не сад зовсім, а біологізм, пантеїзм, кулацька витівка на практиці".