Єдина у Східній Європі гончарна піч ХІ ст. знаходиться у Вишгороді
Вишгородський історико-культурний заповідник вніс давньоруську пам’ятку до пулу об’єктів для програми QR-кодування історико-культурних пам’яток краю.
Це унікальна для Київщини, та й для всієї Східної Європи пам’ятка історії – гончарна піч часів Київської Русі. Фахівці відзначають ще одну особливість цієї печі для випалювання кераміки – вона у відмінному стані збереження, і експонується прямо на місці знахідки, а не перенесена до музею з іншого місця. Є пам‘яткою археології місцевого значення.
Цей виробничий горн другої половини ХІ ст. у Вишгороді виявив у 2004 р. археолог Руслан Орлов. Наступного року дослідження цінної знахідки було продовжене групою науковців, і зараз він є важливим об’єктом туристичного попиту у Вишгороді. На території, де знайдено об’єкт, було створено Музей давньоруського гончарства
Розташована у самому центрі вишгородського посаду, споруда була однією з двох–трьох сотень горнів, що діяли тут у добу Київської Русі. На сьогодні посад Вишгорода – найкраще досліджений гончарний осередок давньоруського часу на території України, а це дає можливість зробити певні узагальнення щодо середньовічного гончарного ремесла в цілому.
Виникнення масштабного "кварталу гончарів" стало можливим завдяки великим родовищам глин різних видів. Вишгородські гончарі для створення керамічних виробів зазвичай використовували суміш із двох чи більше видів глини. Після видобутку сировину клали до спеціального сховища - «глинника», де її певний час вистоювали і готували – поливали водою і лопатили. Останній етап виготовлення керамічних виробів – випал – був найскладнішим і найвідповідальнішим. Він пов'язаний з будівництвом особливого типу виробничих споруд – гончарних горнів. До речі, від кореня «горн», що означало примітивну піч, власне, і походить слово «гончар».
Усі вишгородські гончарні печі відносяться до найпоширенішого типу давньоруських горнів – це двоярусні конструкції. Подібні споруди є достатньо ефективними для випалу великих партій посуду: принцип поширення газів дозволяв без застосування штучного піддуву досягати достатньо високої температури. Будувались такі горни з глини на каркасі з дерев’яних прутів та опалубок. Нижня – топкова – камера була заглиблена в землю і служила для опалення пристрою. Від верхньої – випалювальної – камери топка відділялась горизонтальною перегородкою з отворами-продухами, через які потрапляло до першої з них розпечене повітря. Камера випалу повторювала розміри топкової, проте була наземною. Після поміщення до неї через спеціальний отвір посуду, цей отвір замазувався глиною або закривався, щоб всередину камери не потрапляло холодне повітря. Горни першої половини ХІ ст. мали невеликий робочий об’єм та досить просту конструкцію. Але поступово вишгородські гончарі переходили до спорудження більших теплотехнічних споруд: так, розміри одного з горнів ХІІ ст. становили 3,85×2,38 м!
ДОВІДКА. Вишгородський історико-культурний заповідник нині реалізує проект «Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR-кодування, моніторинг, апробація й популяризація». Згідно проекту, 22 пам’ятки Вишгородщини будуть оснащені QR-кодами і об’єднані в єдину цифрову систему. Відсканувавши код, можна дізнатися цікаві факти та нюанси, пов’язані з ними, отримати інформацію загалом про історико-культурне середовище, в якому він розташований, про його історію і значення в контексті подій минулого. Проект розрахований на 5 місяців з поетапною адаптацією сайту, розробкою контенту, та встановленням табличок з QR-кодами на об’єктах. Проект здійснюється за підтримки Українського культурного фонду.
Джерело: Вишгородський історико-культурний заповідник