У Львові «випозичали» книги в казино

Комерційні бібліотеки, які виникли в Україні у ХІХ ст., не втримались на бізнесовій хвилі.  Не змогли вони відродитись і в Незалежній Україні

Серед різноманітних видів бізнесу ви не знайдете бібліотечного. Можливо, тому, що зі справою забезпечення населення книгами для читання успішно справляються державні бібліотеки, які видають книги безплатно, можливо, свою роль зіграла тотальна діджиталізація, можливо, й інші чинники. А тим часом в Україні бібліотечне підприємництво почало зароджуватися ще у ХІХ ст.

На той час великі бібліотеки зазвичай були при монастирях, університетах, інших закладах зі своєю спеціалізацією, відповідно, й тематика книг відповідала напрямку закладу. Та й не кожен мав можливість брати там книги. Публічні бібліотеки також існували, але, вочевидь, був попит і на комерційні, інакше вони не отримали б свого розвитку.

Друкована продукція на той час була недешевою. Не кожен міг купити вподобане видання, а вже  сформувати власну книгозбірню могла дозволили собі тільки зовсім небідна людина.

Приватні бібліотеки таких й стали грунтом для відкриття так званих комерційних книгозбірень: одні створювали такі книгозбірні,  щоб розширити коло спілкування, іншими ж рухало прагнення трохи поправити своє матеріальне становище. Паралельно бібліотеки створювали самі книговидавці, таким чином заохочуючи потребу до читання, а ще – це була можливість додаткового заробітку завдяки тим, хто не міг купити ту чи іншу книгу, але хотів прочитати.

«Комерційні бібліотеки – публічні заклади, створювані приватними особами за власні кошти з метою надання можливості всім бажаючим користуватися книгами за встановлену плату або під заставу, з порівняно невеликим фондом, що користується читацьким попитом. Користування книгами з приватних зібрань за плату, як правило, під заставу відоме з давніх часів, проте їхніми користувачами могла бути обмежена кількість осіб. Більшого поширення К. б. набули починаючи з 18 ст., паралельно з розвитком книгодрукування і книжкової торгівлі, часто під назвою «кабінет для читання», «бібліотека читання». Власниками здебільшого були видавці і власники книгарень, які через високу вартість книжок розглядали К. б. як засіб підвищення обертаності вкладеного у справу капіталу», інформує українська бібліотечна енциклопедія.

У першій половині ХІХ ст. перша платна «бібліотека читання» була відкрита в Одесі у 1830 р. при книгарні купця першої гільдії М. Клочкова. У цій книгозбірні було майже 1000 назв видань (белетристика, книжки та журнали з різних галузей знань), які видавалися читачам додому під грошову заставу. До середини ХІХ ст. в Одесі на тлі значного економічного й культурного розвитку міста існувало вже 5 приватних публічних бібліотек комерційного характеру. Загалом у тодішній Таврійській губернії ця справа стала досить популярною – комерційні бібліотеки були досить поширеним явищем, і ії відкривалося все більше в багатьох південних містах – Херсон, Миколаєві, Симферополі тощо.

Ближче до другої половини ХІХ ст. активно виникають комерційні бібліотеки у Києві, Харкові, Миколаєві, Херсоні та інших великих містах. Власники бібліотек дбали і про промоцію. Зокрема, у У Києві до 1870-х рр. популярною була «Аптека для душі», яку створив у 1843 р. при власній книгарні відставним військовим капітаном П. Должиковим, бібліофілом, членом Тимчасової комісії для розгляду давніх актів Товариства історії і старожитностей Московського університету. Його комерційна бібліотека налічувала близько 10 тис. пр. видань різними мовами, з них майже половину складала белетристика. Користування бібліотекою було досить дорогим. Однак власник книгозбірні пропонував для різних верств читачів знижки, пільги, а то й за бартером можна було взяти видання. Втім, декому щастило отримати й безкоштовний доступ до книг.

А найбільшою і найвідомішою в Києві стала комерційна бібліотека глави та засновника нотовидавничої фірми Леона Ідзиковського, який у 1870 р. створив читальний зал при видавництві і книгарні. Потім же заклад розрісся до великої приватної бібліотек, де працювало 10 співробітників, а фонд на 1914 р. налічував понад 173 тис. видань різними мовами – російською, українською, французькою, польською, англійською, німецькою мовами, а також велику кількість періодики. Плата за користування була помірною. Бібліотека проводила й культурно-масові заходи – поетичні й музичні вечори, концерти, диспути, завдяки чому бібліотека Леона Іздиковського стала популярною серед киян і помітним явищем в культурному житті міста, і гідно конкурувала з іншими книгозбірнями, серед яких – і Київська міська публічна бібліотека (нині – Національна бібліотека України імені Яроcлава Мудрого), і проіснувала до 1919 р.

Також у у серпні 1909 р. в Києві з’явилась і перша приватна бібліотека для дітей, фонд становив 3,5 тис. пр. видань – не лише книги для дітей, а й корисна література для батьків та педагогів.

Загалом на початку ХХ ст. у Києві діяло 16 комерційних бібліотек.

Та, вочевидь, найбільшого розвитку приватно-біблотечна справа набула у Західній Україні, яка на той час входила до Австро-Угорської імперії та Польщі. Там ці заклади називались «випозичальні книжок», а першу у Львові «Привілейовану публічну випозичальницю книжок», де були представлені літературні новинки з усієї Європи, ще у 1811 р. заснував книгар К. Вільд. А пізніше бібліотека, помінявши власника, навіть мала філії в Ярославі, Сокалі та Стрию Загалом Українська бібліотечна енциклопедія містить немало згадок про власників «випозичалень», відомості про них добре збереглися. Загалом перед початком Першої світової війни у місті налічувалось 15 комерційних бібліотек.

Цікаво, що у Львові функції бібліотек виконували навіть… казино.

У нинішній обласній універсальній науковій бібліотеці за часів Австро-Угорщини було казино, і там же можна було взяли додому книжку для читання. На відміну від комерційних бібліотек, де за користування книгами потрібно було платити, казино видавало літературу абсолютно безкоштовно. Про це розповідає ресурс galnet, і зауважує, що гральний заклад суворо ставився до тих, хто не повертав книги, і навіть працівники казино могли прийти додому до боржників з вимогою повернути літературу.

«За радянської влади діяльність комерційних бібліотек було повністю перепинено, тому досвід їх роботи до 1918 р. не викликав інтересу з боку фахівців бібліотечної справи та науковців. Всі існуючі комерційні бібліотеки були націоналізовані або ж ліквідовані (розпорошені, знищені у рамках макулатурних кампаній 1920-х рр. тощо). Фонди багатьох комерційних бібліотек. було долучено до фондів державних публічних, наукових, дитячих, спеціалізованих книгозбірень. Зокрема, бібліотека Д. Доброї після низки реорганізацій стала основою Київської обласної бібліотеки для дітей» інформує Українська бібліотечна енциклопедія.

Спроба відродити комерційні бібліотеки була наприкінці 80-х років минулого століття, коли у людей була жадоба до читання якісної й популярної літератури, якої на той час бракувало державним бібліотекам, а у власність дуже важко було «дістати» навіть за гроші. Але ця справа навіть у великих містах успіхом не увінчалась. З одного боку, окупність такої бібліотеки, за даними Української бібліотечної енциклопедії, становить не менше 7 років, а з іншого – зіграла свою роль неможливість швидко наповнити фонди затребуваною літературою та брак продуманої маркетингової політики. Людям доводилось записуватися у чергу, аби взяти ту чи іншу популярну книгу, подекуди чекати доводилось досить довго, і читачі втратили інтерес до таких закладів. А на початку 90-х ринок наповнився різноманітною літературою, спрямованою на потреби читача, він міг купити книгу, в якій зацікавлений, то ж потреба в комерційних бібліотеках взагалі відпала.

Фото: ube.nlu.