Олександр Кошиць: «На мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу»

Сьогодні, 12 вересня – день народження видатного українського композитора і диригента, провідника славновідомого «Щедрика», ім’я якого в радянські часи довгий час було під забороною

Це саме завдяки провідництву Олександра Кошиця "Щедрик" Миколи Леонтовича і українська музична культура здобули світову славу у 17 країнах світу. Видатний український хоровий диригент і культуртрегер, визначний композитор і вчений-етнограф, талановитий педагог Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року.

Його мала батьківщина –село Ромашки Канівського повіту на Черкащині. Батько Антін Гнатович - священик, мати - Євдокія Михайлівна - з роду Маяковських. 1877 року батько переїхав на нову парафію, на Звенигородщину, в село Тарасівку, що поруч із Кирилівкою - батьківщиною Великого Кобзаря, з родичами якого він приятелював.

"Почав тихенько компонувати" Кошиць з часів навчання в Богуславській бурсі, до якої вступив  1884 року. Далі було продовження духовного навчання, але по його завершенню Олександр вирішив піти світською стежкою. Учителюючи, записав багато народних пісень. А потім  – театральна дорога, навчання композиції, диригентська робота. У В 1916 році Олександра Кошиця запрошує Київська опера, а вже через рік Центральна Рада обирає його музичним представником Театрального і Музичного Комітету, який пізніше було перетворено на Музичний відділ Міністерства освіти України, а Кошиця призначено його головою.

Незабаром після проголошення УНР голова Директорії і Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра запросив до себе Олександра Кошиця та Кирила Стеценка і запропонував створити хорову капелу, підготувати з нею добірну програму і, не гаючи часу, виїхати у велике гастрольне турне по світу. Олександр Кошиць мовою музики розповів народам світу про те, що є держава Українська Народна Республіка (а не колонія Росії), є українська нація.

ОЛЕКСАНДР КОШИЦЬ, з книги спогадів «З піснею через світ»: «Я раював від думки, що на мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу – таку ніжну, таку могутню, таку елементарну, а разом і загадкову, як сама природа. Мої думки і мрії, над якими я ночами плакав, коли душа переспівувала мої рідні, мої ніжні, мої сумні й величні мелодії, - не завели мене. Голосом святої чистоти і небесної художньої правди залунала наша пісня в широкому світі; встала велика, могутня, життєтворна, як вічне сонце!».

Та в радянські часи Олександр Кошиць зі своїми співаками-побратимами змушені були стати політичними емігрантами. Ім'я Олександра десятки років було в Україні під суворою забороною. Якщо деякі неперевершені обробки українських народних пісень і виконувалися, то ім'я їх автора не називалося. Його ж власні пречудові світські та духовні твори не звучали взагалі. Олександра Кошиця компартійні бонзи вважали українським буржуазним націоналістом, зрадником, ворогом народу, як і тисячі інших патріотів, які волею долі опинилися за межами імперії.

Олександр Кошиць, оселившись у США неподалік від Нью-Йорка, керує хором (аматорським, звичайно ж), а також принагідно диригує так званою "Сімкою" (сім українських церковних хорів з околиць Нью-Йорка), пише хорові твори, обробки українських (і не тільки!) народних пісень.

Та ні українська громада США, ні державні чиновники не змогли належно оцінити геній Олександра Кошиця і відповідно використати його величезний талант і багатющий досвід. Завадила цьому економічна криза, яку переживали США. Судячи з листування, ця неувага і байдужість до його великих можливостей і щирого бажання працювати дуже гнітила й тривожила великого Маестро.

1941 року один з відомих керівників Осередку Української Культури й Освіти в Канаді, доктор мистецтвознавства Павло Маценко запросив Олександра Кошиця до Вінніпега вести клас хорового диригування і читати лекції з теорії та історії музики на новостворених ним диригентсько-вчительських курсах, аби готувати керівників хорів для українських громад у різних провінціях, а навіть країнах.

Ресурс «100 років культурної дипломатії України» на доказ глобального резонансу мистецького генія Олександра Кошиця зібрав деякі відгуки світової преси 1919-1924 років про видатного диригента.

Франція: «Кошиць диригує жестами пальців і очей», «Le Figaro», 19 січня 1921 року.

Німеччина: «Кошиць є майстром найвищого рангу», «National Zeitung», 19 травня 1920 року.

Велика Британія: «Який чудовий спів і який чудовий диригент Олександр Кошиць! Хор вражає дисципліною!», «Sketch», 4 лютого 1920 року.

Нідерланди: «Те, що робить Кошиць, не переказати словами – це «оркестр голосів», «La gazette de Hollande», 24 січня 1920 року; «Генерал і Президент Симон Петлюра, який послав цей хор в турне по цілому світові, мусить, на нашу думку, при поверненні Капели нагородити диригента Кошиця найвищим орденом Української Республіки», «De Telegraf», 26 січня 1920 р.

Швейцарія: «Немає нікого в світі, хто б у такій високій майстерності, як Кошиць, володів мистецтвом трактувати хор як оркестр», Basler Anzeiger, 14 жовтня 1919 року; «Майстерність, з якою цей визначний диригент Кошиць тримає свій хор в руках, є недосяжною», «Tages Anzeiger», 23 жовтня 1919 року.

Австрія: «Провідник хору, професор Кошиць, заслуговує найвищого визнання і безмежного схвалення», «Der Neue Tag», 23 липня 1919 року.

Бельгія: «Провідник хору Кошиць є абсолютна знаменитість. Не можна уявити собі більшої точності і виразності в диригуванні хором», «Le XX Siecle», 2 березня 1921 року.

Польща: «Українська народна пісня у виконанні пана Кошиця може стати непереможним і першорядним інструментом пропаганди. Це є глибокий вияв народної душі», «Narod», 23 жовтня 1920 року.

США: «Цей спів дійшов до свого найвищого розвитку під проводом такого генія як Олександр Кошиць», «Arkansas Democrat», 1922 року.

Канада: «Маестро Кошиць дуже мальовничий диригент – він робить ритмічні татуювання рухами рук, тож вся аудиторія була захоплена таким виконанням», «The Winnipeg Evening Tribune», 12 грудня 1923 року.

Мексика: «Маестро Кошиць є досконалим гіпнотизером хористів і публіки», «El Universal», 22 грудня 1922 року.

Бразилія: «Треба дійсно колосальних студій, аби здобути у нашої публіки той надзвичайний успіх, на який спромігся вчора маестро Кошиць», «Rio Jornal», 22 вересня 1923 року.

Аргентина: «Кошиць є дійсно геніальний інтерпретатор», «Ultima Hora», 4 липня 1923 року.

Уругвай: «Його темперамент та могутній динамізм передаються шляхом очевидного гіпнозу як на виконавців, так і на публіку», «El Pais», 29 липня 1923 року.

Куба: «Чисті звуки, градації, «арпеджіо», «апподжіатури», «портаменто» - все те, чого вимагає «бель канто», знаходимо в хорі Кошиця, інституції вийняткової ваги», «El Mundo», 13 лютого 1924 року.

Міністр освіти Мексики Хосе Васконселос, 14 лютого 1923 року: «Інтерпретація, яку маестро Кошиць надав Мексиканським народним пісням збільшило наше визнання в тисячу разів. Наш народ вдячний йому за великодушність, яка пробудила його дати нам публічні концерти. Мексиканський народ ніколи не забуде своїх славетних друзів і буде чекати їх наступного візиту».

Директор Музичної академії Відня Фердинанд Льове, 29 липня 1919 року: «Рідко доводилось мені чути хорове мистецтво таким досконалим щодо звуку, інтонації, ритміки й динаміки. А до того ж Ваші прекрасні народні пісні, їх дійсно майстерне оброблення, і нарешті, але не в останню чергу – Ваш абсолютно вийнятковий провід».

Професор Празької консерваторії, диригент чеського хору «Глагол» Ярослав Кржічка: «Олександр Кошиць є одним із найбільших музикантів України та одним із найліпших европейських дириґентів. Він має усе, чого потребує дириґент. Перш за все багатство інвенції і фантазії. […] Більшість того, чим ми були до краю захоплені в українських піснях, ким би то вони не були оброблені, є його справою. Він відтінює пишно, але з мірою і смаком. […] Своїм настроєм він володіє повністю і співаки реаґують на найменший рух його пальця чи руки. […] Хор слухається, бо вірить йому і знає, що так потрібно…».

Джерела: 100 років культурної дипломатії, Інститут історії України, storinka-m.kiev

Фото з відкритих інтернет-ресурсів