Марія Вязьмітіна: перша кураторка ісламської колекції музею Ханенків

22 квітня – день народження вченої-орієнталістки, завдяки якій у музеї відкрився Відділ Сходу, і яка експедицій до Центральної Азії привезла до Києва унікальні експонати

Коли у 1926 році двері музею відкрилися для Марії Вязьмітіної, заклад називався Музеєм мистецтв Всеукраїнської Академії Наук. Її шлях був непростим, а вклад у розвиток музею викликає пошану й у сучасників. «В історії Музею Ханенків є люди, які, попри відстань у часі, продовжують на нас впливати. Одна з них — Марія Вязьмітіна, вчена-орієнталістка, перша кураторка ісламської колекції музею», зазначає на Фейсбук-сторінці The Khanenko Museum дослідниця історії музею Ганна Рудик.

Марія Вязьмітіна народилася 22 квітня 1896 року в родині дворян. І на той час отримала найкращу можливу в Києві освіту для жінки: Фундуклеївська гімназія, Вищі жіночі курси Гер’є, Київський археологічний інститут. Дослідниц історії музею зазанчає, що за життя тривалістю в століття Марії Вязьмітіній довелося тричі кардинально змінити фах, і щоразу вона  досягла найвищих професійних щаблів.

Так, у 1926 році блискуча гуманітарна освіта відкрила для Марії Вязьмітіної двері до аспірантури Музею мистецтв Всеукраїнської Академії Наук. Професор Сергій Гіляров,який керував аспірантами, записав: «Вязьмітіна володіє практично усіма європейськими мовами, що ставить її в добрі умови для студій над пам’ятками західноєвропейського мистецтва».

Та  Марія Вязьмітіна обрала Близький Схід. Ганна Рудик розповіла, що спонукало молоду інтелектуалку до такого неординарного вибору.

«Головною причиною, як випливає з документів особистого архіву дослідниці, став саме душевний порив, інспірований особистою харизмою її Учителя і друга — відомого сходознавця Всеволода Зуммера. За сім років роботи в музеї Марія Вязьмітіна науково опрацювала першорядне мусульманське зібрання Ханенків. Опублікувала каталог та створила першу окрему експозицію мистецтва ісламу. Разом із Гіляровим пробила відкриття в музеї Відділу Сходу, який сама і очолила. З експедицій до Центральної Азії привезла до Києва фрагменти бухарських мозаїк 16 століття з медресе Мірі-Араб та мавзолея Абдул-хана, туркестанську кераміку, метал, різьблене дерево, текстиль. Вона ж бо планувала працювати в музеї довго — це була її стихія, її любов».

Та зміна влади перекроїла і долю вченої-орієнталістки. Влада, яка чекала від музеїв нових гасел, на початку 1930-х посилила і тиск на музей Ханенків. Довелось перебудувати експозицію, однак цілеспрямований наступ на українських сходознавців призвів до закриття у 1934 році Відділу Сходу та експозиції. А Вязьмітіну не лише  звільнили, заборонили заборонивши працювати за фахом. Відтоді вона не повернулася ні до музею, ні до ісламу.

«Археолог Валентина Корпусова, молодша колега і друг Марії Вязьмітіної, згадувала «Марія Іванівна була природженою лідеркою. Вона притягувала до себе людей, гуртувала, заряджала енергією. Принципова, навіть сувора в наукових питаннях, вона була відкритою і людяною поза роботою. Дуже щедрою: будучи самотньою, ділила свою зарплатню старшої наукової співробітниці з репресованими друзями, щомісяця відсилала гроші Ївзі Спаській до Алмати, допомагала родині Федора Ернста. І ще одне вирізняло її та її близьке коло, цю «старорежимну інтелігенцію», серед інших: вони вміли радіти, вміли веселитися — влаштовували маскаради, вистави, виряджалися у спільні подорожі. Їхній дух, любов до життя й відданість своїм цінностям не зламали ні репресії, ні війна, ні побутові труднощі. Це була така аристократична субкультура всередині радянського соціуму», зазначає Ганна Рудик.