Новини
Україна
Культура
Традиції та прикмети

Старий новий рік: від Сильчика-Велесильчика – до святого Василя


Свято, яке ми відзначаємо сьогодні, 14 січня, має і християнські, і язичницькі корені.

Старий новий рік – один з трьох зимових «празників в гості», які здавна були для нас традиційними. Про них ідеться у відомій колядці:

«А що перший празник – то Різдво Христове – Зішле тобі втіху;

А що другий празник – Василя Святого – Зішле тобі щастя;

А що третій празник – Свято Водохреще – Зішле всім нам долю».

День святого Василя

За християнським календарем - це день святого Василя. Він йде відразу за святом преподобної Меланії, яке відзначали напередодні. Про неї розповідається: «Меланія Молодша (Melania, 383 —31 грудня 439) — черниця, меценатка часів занепаду Римської імперії. 13 січня — день пам'яті преподобної Меланії Римлянки. Отримала ім'я на честь своєї бабки Меланії Старшої. В Україні відома завдяки святкуванню Маланки».

Розповідають джерела і про день святого Василя.

«Святитель Василь Великий, поряд із святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна користувався особливим шануванням у середовищі східнослов’янського  віруючого люду. Частина мощей святого Василя й до сьогодні перебуває в Почаєвській Лаврі. Василій Великий стяжав у Господа дар провидіння й чудотворінь. Відомо багато випадків чудесних зцілень, здійснених святителем Василем Великим. Сила молитов святого Василя була на стільки велика, що він міг просити у Господа прощення грішнику, що зрікся Христа, змусивши його щиро покаятися», зазначає ресурс blyzhchedoboga.com.ua.

Свято Обрізання Господнього

Також, за церковними календарем, 14 січня відзначають свято Обрізання Господнього.

«Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім’я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, — Ісус», зазначає управління культури Київської ОДА, і розповідає про народні традиції, якими було багате свято.

Традиції святкування

Зокрема, у цей день закликають щастя в дім за допомогою різних обрядів, а ще не позичають грошей та не сваряться.

Зазвичай 14 січня наші предки старалися встати раненько і піти до криниці, джерела або річки, набрати води й вмитися нею. Вважали, що ця вода допоможе весь рік прожити здоровим.

«В цей день накривали пишні столи. Обов'язково на столі повинні бути страви зі свинини та кутя. Перед тим як сісти за стіл, господарі запалювали свічку і молилися святому Василю, а на стіл насипали насіння різних зерен, до того ж висипали його у вигляді хреста. Потім насіння накривали скатертиною і аж тоді сідали за стіл. Вірили, що такий обряд дарує добробут та добрий урожай наступного року», йдеться у повідомленні.

Адже після Щедрого вечора – свята Маланки – зранку 14 січня хлопчики починають посівати – сипати зерном у домі, примовляючи при цьому добрі побажання щедрого врожаю, достатку і хорошого життя родині. За давньою традицією, спочатку хлопці посівають у своєму дому, а потім ідуть з віншуваннями до сусідів і родичів.  Ці традиції ведуться ще з дохристиянських часів, і пов’язані з давніми легендами.

Легенди свята

Їх вивчав відомий український письменник  Юрій Федькович. Ресурс «Жінка-українка» розповідає, що  від старих людей він записав легенду. У ній ідеться про те, що у Прабога - Вседержителя було чотири сини, які звалися: перший  – Ад (Гад, Змій, Пекло), другий – Яр, третій – Рай, четвертий – Мир, п’ята  дочка – Лада, а це – наша Мати - Земля. Вона мала двох діток: сина на ім’я король Радо - князь - Місяць та дочку Весну - Маяну, яку потім почали звати Милана – Миланка, бо вона прикрашала світ квітами та зеленнюм. Лихий змій викрав Миланку, коли її брат Васильчик був на полюванні. Але юнак визволив дівчину і це була радість на весь світ.

Таке ритуальне дійство мало символізувати весну, що вирвалася з неволі. Можна припустити, що ці святкування раніше припадали на той час, коли наші предки святкували новий рік весною, як пробудження природи і початок нового сільськогосподарського циклу. Вочевидь, звіди пішли і традиції посівання.

Можливо, в образі Васильчика було зашифровано й образ бога Велеса, про що йдеться в одній колядок цього циклу, і описується обряд, схожий до сучасного водіння «кози».

 «Найкраща й найчесніша дівчина перебиралася на Маланку. Один парубок був за Василя (він ще мав народну назву Черчика), другий – за короля (Місяця), третій – за діда Змія з довгою білою або зеленою бородою. Маланка мала зірку на чолі, була при­брана у самі квіти й перебува­ла в оточенні трьох подруже­ньок з рожевими деревцями... Хлопці з почету короля були перебрані чи на плугатарів, чи то як мисливці. Перші водили за собою вола або барана, другі – оленя чи сокола, а дід - Змій був вбраний у буйволову шкіру, оперезаний гадюками, водив за собою тура або цапа, мав при собі косу і три гробарі (лопати, що ними копають мо­гили). Маланка переходила від ха­ти до хати, її похід посувався, співаючи за музиками Маланчиної коляди. Сама Маланка робила рухи, ніби працює у діда, мов невільниця, хоч трудитися не вміє, бо царева дочка…», - описує Юрій  Федькович традиції давнього святкування.

Також він записав 32 Маланчиних колядки. Ось про що йдеться у фрагменті однієї них:

«Гой ти, Місяцю, гой ти, Королю,
Красна Маланка княжа з тобою.
Красна Маланка, голубе море,
Над головою ясная зоря.
Гой ти, Сильчику - Велесильчику,
Посію тебе у городчику,
Та й буду тебе та й шанувати,
Та й тричі на день та й поливати.
А ваша хата під шоломами:
Бог Дажьбог з вами, бо Дажьбог з нами!
Бог дасть вам долю й вашому дому,
А нам по кубку, по золотому!»

«Погляд» пиcав про щедру кутю і Маланку - з дохристиянських часів до нас дійшли давні обряди з відголосами магічних вірувань давніх слов’ян.

А нещодавно «Погляд» повідомляв, що білоцерківець Євген Чернецький відзначив 30 років наукової діяльності.

Щоб бути першими у курсі найсвіжіших новин Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш  Telegram-канал «Погляд Київщина – Інформаційна Агенція». Читайте нас у Facebook «Погляд Київщина» і дивіться на YouTube.