Іван Козловський: дорога до храму

Сьогодні виповнюється 120 років з дня народження видатного українського співака, уродженця Київщини

Народився Іван Козловський на Васильківщині, у селі Мар’янівка.

ДОВІДКА Іван Семенович Козловський (11 (24) березня 1900, Мар'янівка — 24 грудня 1993, Москва) — український співак, народний артист СРСР (1940), Герой Соціалістичної Праці, Народний артист України (1993), лауреат двох Сталінських премій (1941, 1949), та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1990).

Храм у долі славетного співака відіграв істотну роль.

Можливо, тому сприяв перший його похід до монастиря ще у маленькому віці, коли він пішов з бабусею на прощу в Київ.

«Від рідної Мар’янівки це було не надто далеко, але сама подорож і краса древнього міста, паломницька дорога, пагорби і величні храми стали для хлопця неймовірною пригодою. Гріхів у хлопчика на той час назбиралося небагато – хіба що надто голосно він співав, вилізши на мар’янівські верби. Були це і псалми, і веснянки, і сороміцькі пісні… Колись вони стануть його розрадою в далекій Москві, його золотим фондом пам’яті про рідний край.Талант хлопчика помітили і нарадили батькам відправити Івана до духовної семінарії при Михайлівському Золотоверхому монастирі. Вже з семи років він співатиме тут у хорі, а загалом пробуде у Михайлівському десять років. На той час в семінарії уже вчився старший брат Федір. Відтак, обидва хлопці мали стати священниками. От тільки вдалося це лише Федору, який з хором Кошиця виїхав у 1919 році за кордон і згодом таки прийняв сан у Сполучених Штатах. Цей крамольний для радянської влади факт назавжди перекрив для Івана Козловського можливість гастролювати світом. А демонструвати таки було що!» - розповідає про перші кроки на  Івана Козловського на співочій ниві «ЖИВЕ МІСТО. Київ».

Зауважується, що Іван Козловський, який володів гарним голосом світлого сріблястого тембру та широкого діапазону з вільним верхнім регістром, на оперній сцені проспівав понад 50 різноманітних партій. «Йому були притаманні еластичність дихання, гучність та швидкість, але головне – яскрава індивідуальність. Саме вона заворожувала публіку! Вже обласканий публікою та владою, Іван Семенович постійно тягнеться душею до рідної землі. І саме українська пісня, точніше колядки, стануть однією з причин опали співака. Записаний Козловським збірник українських різдвяних пісень вилучать з продажу, а тираж знищать. Нині платівка стала раритетом. В ній голос Козловського звучить особливо, ніби промовляє з самим Господом!».

За словами сучасників, Івану Козловському були притаманні, з одного боку, надмірна бережливість і прагматизм, а з іншого – душевна щедрість, романтизм, сентиментальність. А може, він керувався звичайним здоровим глуздом. Шубу дружині купити шкодував, а ось рідній Мар’янівці подарував музичну школу – це було неймовірно на той час.

Глибока віра поєднувалася в його душі з сільськими забобонами. Співак міг змінити маршрут, коли дорогу перебігала чорна кішка, завжди виходив із театру через один і той самий вихід, вважав, що порожні відра віщують невдачу, попри умовляння жодного разу не сфотографувався з Собіновим, бо, мовляв «фотографуватися удвох — на розлуку». Десятиліттями митець носив один і той самий портфель, бо вважав його щасливим. До речі, цей легендарний портфель подарував Козловському знаменитий український бас Михайло Донець, розстріляний у 1941-му НКВДистами. Хто зна, можливо саме портфель вберіг співака від серйозних переслідувань і репресій», розповідає ресурс.

В кінці життя, після двох нещасливих шлюбів,  Іван Семенович доживав самотою. І мріяв, як і його брат, закінчити свої дні у монастирі.

«І мрія таки здійснилася, але досить таки незвичайно. На фасаді Михайлівського монастиря є меморіальна дошка, яка нагадує про час великої віри і творчого пробудження Івана Козловського та про його вистраждане бажання повернутися на рідну землю», зауважує «ЖИВЕ МІСТО. Київ».

Фото з відкритих інтернет-ресурсів