Україна-суспільство

Анна Бондаренко, керівниця Української волонтерської служби, яка об’єднала понад 100 тисяч волонтерів в Україні

Як об’єднати понад 100 тисяч волонтерів в Україні та світі задля перемоги над Росією, у чому сила спільноти, а також за що Україна отримала одну з найпрестижніших американських премій Democracy Awards 2022.

Анна Бондаренко, керівниця Української волонтерської служби, яка об’єднала понад 100 тисяч волонтерів в Україні - зображення

Як об’єднати понад 100 тисяч волонтерів в Україні та світі задля перемоги над Росією, у чому сила спільноти, а також за що Україна отримала одну з найпрестижніших американських премій Democracy Awards 2022.

Українська волонтерська служба була створена у 2017 році командою громадських активістів з Одеси. Місія організації — розвиток культури волонтерства та взаємодопомоги.

Волонтери працюють, щоб кожна людина, незалежно від віку, статі чи соціального статусу, могла реалізувати себе в допомозі іншим. Зараз спільнота охоплює понад 100 тисяч волонтерів.

Анна Бондаренко, керівниця Української волонтерської служби, яка об’єднала понад 100 тисяч волонтерів в Україні - зображення

Із початку повномасштабного вторгнення Українська волонтерська служба почала працювати в різних напрямах.

По-перше, волонтери консультують людей, яким потрібна допомога. Кожного дня кейс-менеджери опрацьовують запити через Волонтерську гарячу лінію та допомагають людям знайти прихисток, гуманітарну допомогу, евакуацію.

По-друге, запустили ресурс «Паляниця.Інфо», на якому зібрані понад 700 організацій, які допомагають у різних містах та сферах. По-третє, підтримують організації та фонди.

Представники організацій можуть звернутися до УВС через чатбот, аби отримати підтримку чи консультацію.

По-четверте, волонтери допомагають на локальному рівні. Агенти волонтерства продовжують працювати у своїх містах, координують волонтерські штаби, надають адресну допомогу.

— Анно, як ти і твоя команда зустріли перший день повномасштабної війни? Чи готувалась Українська волонтерська служба до повномасштабного вторгнення?

 Ми готувалися. Листи про те, що буде повномасштабне вторгнення, почали отримувати від наших партнерів із початку грудня.

Мали рекомендації щодо безпеки активістів, швидкої адаптації програмних планів до нових реалій тощо.

Тому ми готувались, що у випадку війни нам доведеться дуже швидко переорієнтуватись.

Але, звісно, те, що відбулося, й масштаби цього вторгнення ніхто з нас спрогнозувати не міг. Звичайно, ми очікували, що матимемо більше роботи, але ніхто не міг знати, наскільки багато її буде.

— У вас багато волонтерів по всій Україні. Якими були їхні реакції на вторгнення?

 У перші дні ми отримували сотнями звернення від людей, які хотіли волонтерити й допомагати. Через пошук у гуглі вони шукали волонтерів і нашу організацію часто показувало серед перших результатів.

Люди пропонували допомогу із транспортом, із власними компетенціями, наприклад, писали юристи, психологи, що готові працювати$ хтось казав, що має речі, які може віддати тим, хто потребує.

Ця реакція суспільства не могла не захоплювати. Перші тижні війни пройшли на одному подиху, як один довгий день, який ніяк не завершувався.

— Як змінилася робота Української волонтерської служби? На чому ви зробили акцент?

 Ми з командою сфокусувалися на трьох базових речах. 

Перше — мобілізувати до допомоги максимальну кількість людей. Для цього ми багато комунікували у волонтерстві, в русі опору, в містах на сході, а також у Центральній Україні, зокрема Києві та області.

Збирали інформацію про людей: де вони є, що можуть, що хочуть робити. І одразу комунікували прості речі, які кожен із нас міг робити в ці перші тижні.

Наприклад, ішлося про виготовлення «коктейлів Молотова» і наповнення гуманітарних штабів.

Від 24 лютого нам удалося мобілізувати понад 100 тисяч волонтерів, більшість із цих людей не волонтерила раніше або мала мінімальний досвід. Друге — мобілізація сил і зв’язок із нашою спільнотою на місцях.

Третє — ми зв’язалися з найбільшими національними організаціями у сферах гуманітарної допомоги, роботи із переселенцями, евакуації, пошуку зниклих.

— Яку мету зараз ставите перед собою?

 Для нас як організації, яка розвиває культуру волонтерства в Україні вже п’ять років, цікаво те, що всі дослідження українського волонтерства показували: переважна частина українців хотіла би брати участь у волонтерській роботі, однак доходить до волонтерства дуже малий відсоток людей.

Однією з причин є те, що організації не завжди спроможні координувати велику кількість волонтерів і водночас людям бракувало інформації, де б вони могли бути максимально корисними. 

— На початку війни Українська волонтерська служба запустила гарячу лінію. Які послуги ви надаєте? Хто звертається по допомогу?

 Окрім десятків тисяч людей, які вже в перші дні виявили бажання волонтерити, ми побачили величезну потребу в гуманітарній допомозі — ліках, продуктах, евакуації, пошуку зниклих, евакуації тварин із прифронтових зон. І для того щоб допомогти людям отримувати цю допомогу, ми запустили волонтерську «гарячу лінію» у форматі чатбота в телеграмі.

Виокремили основні напрями, за якими ця допомога була найбільш потрібною: продуктові набори для людей старшого віку та для малозабезпечених сімей; евакуація; допомога захисникам та захисницям; пошук зниклих людей.

За цей час «лінія» прийняла вже понад 126 тисяч запитів на допомогу.

Серед них досі найчастіше люди звертаються за всіма напрямами, окрім допомоги захисникам / захисницям, також пишуть про автоволонтерство.

В основі нашого підходу є розуміння, що потребують допомоги більше людей, ніж тієї допомоги є.

Тому ми собі поставили за завдання не вигадувати щось нове, а допомагати людям швидко отримувати допомогу від організацій та волонтерів.

Анна Бондаренко, керівниця Української волонтерської служби, яка об’єднала понад 100 тисяч волонтерів в Україні - зображення

— Як комунікуєте з волонтерами, які перебувають на окупованих територіях? Як забезпечуєте їм безпеку? Чи є випадки переслідувань або викрадення ваших волонтерів?

 Ситуація відрізняється залежно від міста, про яке йдеться. Ситуація в окупованих містах Донецької й Луганської областей є набагато гіршою, ніж, наприклад, на Запоріжжі та Херсонщині.

У цьому плані кожне місто є дуже особливим, як і протоколи безпеки та комунікації. Вони відрізняються залежно від того, якою є політика окупаційної «влади» в тому чи іншому місті. Є два основні формати підтримки.

Перший — ми оголосили збір грошей на допомогу окупованим містам. Хоча в Україні величезна кількість міжнародної гуманітарної допомоги, але більшість міжнародних організацій, на жаль, не можуть доставити цю допомогу в  окуповані міста.

Якщо в перші тижні війни ще можна було заїхати в Запорізьку, Херсонську, Донецьку області й завезти продукти й ліки, то тепер такої можливості майже ніде немає. 

— Як можна долучитися до вашої роботи? І якої допомоги наразі ви потребуєте найбільше?

 Зараз майже в кожній сфері гуманітарної допомоги вже є багато організацій, які за ці місяці навчились робити свою роботу дуже добре. Ми маємо дуже високу експертизу у громадському секторі, військовій та гуманітарній допомозі, інформаційних кампаніях, міжнародній адвокації тощо.

Організації, які починали працювати в перші тижні повномасштабної війни, не маючи досвіду, зараз є спроможними і компетентними в тому, аби швидко реагувати на потреби, які вони мають, адаптуватися до змін, які відбуваються на фронті.

Для тих людей, які шукають способи долучитись саме зараз і зробити це ефективно, я б дуже радила не розпорошуватись, а знайти ту організацію чи фонд, чий напрямок найбільше резонує, прийти до них і запропонувати свою допомогу.

Першоджерело за посиланням.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.