Федір Кричевський: 140 років від дня народження

140 років з дня народження класика українського живопису Федора Кричевського виповнилося 22 травня 2019 року. З цієї нагоди Національний художній музей України оприлюднив невідомі світлини митця,
українського художника, педагога, першого ректора Української Академії Мистецтв. 
Видатний художник останні роки свого життя прожив в Ірпені Київської області, де і завершив свій земний шлях 1947 року.

оо

На картинах Федора Кричевського українці впевнені в собі, мужні, люблять яскраві (але не кричущі) тони. Художник зберіг на все життя увагу до кольору. Кричевському не були цікаві сухі, хоч і академічно правильні, роботи. Чому він міг так чудово змальовувати життя? Бо знав його – і мав серйозну естетичну підготовку. Кричевського називали реалістом, хоча він мав особливу філософію. Наприклад, його “Три віки жінки” – це і портрети різних поколінь (і віриться, що моделями були реальні українські селянки), і водночас роздум на тему вічного. А різні барви – від яскравих до темних – це підкреслюють.

У 1913 році Федір Кричевський написав відому картину «Три покоління». Дівоча стрічка, вишита золотом і сріблом, парчевий очіпок молодиці і темна хустка старої жінки створюють декоративне тло, яке підкреслює поетично-символічний зміст створених художником реальних образів. Федір Кричевський залишався вірним реалістичній манері, вбачаючи головну вартість митця в постійній вимогливості до удосконалення живописної майстерності.

У 1917 взяв участь у створенні Української академії мистецтва й був обраний її першим ректором. Всю енергію, весь організаційний хист Федір Кричевський віддав справі налагодження праці Академії, яка спочатку містилася в приміщенні при Центральній Раді. Коли більшовики в січні 1918 р. захопили Київ, вони закрили Академію. Отож Федір Кричевський пробув ректором Академії лише один рік.

Коли в 1919 більшовики організували штучний голод, частина професорів Академії поїхали на села, щоб якось вижити. Художник жив у с. Шишаки, де колись придбав невелику хату і перебудував її за проектом брата. Ця хата згодом стала філіалом Академії на час літньої практики студентів. Кричевський зібрав у Шишаках велику колекцію народного мистецтва — килимів, вишивок, кераміки, іконопису, багато часу працював у селі.

Згодом викладав у Київському художньому інституті (1924-1932, 1934-1941). На початку 1930-х жив у Харкові, де викладав у Харківському художньому інституті.

Своєрідним вираженням творчого кредо митця, який усе своє життя сповідував вірність мистецтву та його високим естетичним критеріям, став «Автопортрет у білому кожусі» (1932), у якому Федір Кричевський у той складний час, коли українська культура зазнавала репресій, зумів утвердити у втіленому образі гідність українського митця.

У червні 1939 року присвоєно (одночасно з братом Василем) ступінь доктора мистецтвознавчих наук, а в 1940 (також разом із братом) — звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Вони були першими в Україні, хто одержав цей вчений ступінь і звання.

У нього не було творів із радянської тематики. Більшість творів художника зберігається у Національному художньому музеї.

Найбільше з художником пов’язані три міста: Харків, Київ та Ірпінь.

Як зазначає Ольга Смольницька:

"Оскільки біографія Кричевського тривалий час була під забороною, про період 30-х-40-х років у житті митця відомо не так багато, або ж факти суперечать один одному. Напевно можна стверджувати одне: за Другої Світової війни художник не евакуювався до Уфи (куди подалося багато письменників, науковців, митців), а лишився в окупованому Києві. І тут не залишив рідної землі. Чи варто нагадувати, як після війни влада ставилася до тих, хто перебував на окупованій території? Нарешті 1943 року намагається покинути Україну та поїхати до брата Василя (який уже емігрував). Але в Кенігсбергу Федора Кричевського наздоганяє СМЕРШ, починаються тортури… І потім – жахливий епізод. Художник іде пішки (!) через Польщу до Києва. Проте столиця зустрічає тюрмою. Нарешті випускають, але здоров’я в митця вже немає. Як більше немає ні наукового титулу, ні звання, ні навіть житла, розбомбленого війною. Хоча друзі допомагають (і поселили у себе), але раптом – знову трагедія. Кричевського висилають в Ірпінь, де він живе під наглядом. Фактично це домашній арешт, поліційний нагляд. Митця заморили. Він умер від голоду прямо за мольбертом – 30 липня 1947 року".